10.11.2016 / 17:29

Хронічний дефіцит інвестицій загрожує знищенням транспортної інфраструктури

«В Україні ринок газу для одного учасника будується за рахунок інших — а саме споживачів і операторів ГРМ. Тому споживачі газу в Україні сплачують європейську ціну за газ, але не отримують відповідного рівня сервісу і безпеки транспортування газу»

Підтримати 12 2
Олександр Притика,
директор "Регональної Газової Компанії" Олександр Притика,
директор "Регональної Газової Компанії"

Доповідь на ІІ Українському газовому форумі, який відбувся у Києві 12–13 жовтня 2016 р.

Текст з «Дзеркало Тижня», Алла Єрьоменко

Спочатку про кілька позитивних моментів, які ми побачили за останні півтора року роботи газового ринку.

Перший — це прийняття кодексів як газотранспортної системи, так і газорозподільних мереж. Нарешті з'явилися систематизовані збірки документів і регламентів замість раніше існуючої великої кількості розрізнених наказів, листів, роз'яснень та інших документів від НАК "Нафтогаз України", Міненерговугільпрому, НКРЕКП й інших державних установ. Зазвичай з новими кодексами виникають певні неузгодженості, але над їх усуненням учасники ринку працюють разом із держрегулятором.

Другий позитивний момент — поява типових публічних договорів із споживачами на постачання і розподіл газу. Таке нововведення полегшило відносини між постачальниками, споживачами газу та операторами розподільних мереж. Завдяки типовим публічним договорам відтепер будь-який постачальник має можливість швидко та без зайвих формальностей укласти договір зі споживачем.

Третє позитивне зрушення — застосування єдиної ціни на газ для населення. Саме оператори газорозподільних мереж упродовж трьох років переконували кілька складів уряду і НКРЕКП, що необхідно запровадити єдину ціну на газ для населення. Наразі це вже зроблено. Чому це важливо для операторів розподільних мереж? Тому що таке рішення значно спрощує облік та адміністрування обсягів споживання газу серед 13 млн побутових споживачів в Україні. Це дуже важливо, враховуючи відсутність дорогих смарт-систем обліку споживання газу, які дозволяють налагодити контроль в онлайн-режимі.

Стосовно окремих сегментів ринку газу, зокрема ринку постачання газу для промислових споживачів. На ньому і раніше була досить розвинена конкуренція, тож і зараз вона на достатньо високому рівні. Нині в цьому сегменті відсутнє монопольне становище будь-якого газового трейдера. Говорячи про промислових споживачів, маються на увазі не лише промисловість, а й аграрні виробники та інші, тобто всі споживачі, які купують газ за ринковими, нерегульованими цінами. Про існуючу систему субсидій і як вона стримує розвиток ринку.

Однак є й інший, проблемний, сектор, пов'язаний з такими категоріями споживачів, як населення та ТКЕ, що обслуговують побутові об'єкти. На обслуговуючих цей сектор постачальників покладено спеціальні зобов'язання, діють спеціальні, регульовані ціни. Але головна проблема полягає не стільки в неринкових цінах (рівень яких наблизився до ринкових, принаймні так було влітку). Головне, що наразі гальмує тут ринкові зміни, — це колосальний обсяг субсидій, які фактично заміняють гроші. Близько 60% грошового потоку в цьому секторі припадає на клірингові взаєморозрахунки в рамках системи субсидій. Уся система клірингових розрахунків по ТКЕ і населенню зав'язана на НАК "Нафтогаз України", яка фактично вибірково регулює ці потоки. Тому жоден газовий трейдер, який захоче зайти на цей ринок, не зможе працювати незалежно, адже йому необхідно купувати газ у "Нафтогазу". Вирішити цю проблему можливо лише після того, як уряд, Мінфін змінять існуючий підхід до надання субсидій — найкращим варіантом була б їх монетизація. Тільки після цього зможемо говорити про створення дійсно ринкових умов. Є ще кілька аспектів. Наприклад, умови діяльності постачальників газу на ринку обслуговування населення. Такі постачальники за свою роботу отримують 1% від встановленої урядом немаленької ціни на газ. Фактично в результаті реформи газового ринку, а саме розділення функцій постачання та розподілу газу, коли були створені окремі постачальні компанії, для них забули виділити кошти в регульованій ціні газу — забули, що для того, аби вони повноцінно виконували свої функції постачання газу і збирання оплати за нього зі споживачів, їм потрібні кошти. Тому наступне, після субсидій, важливе питання — це недофінансування і дискримінаційний тариф для гарантованих постачальників. Постачальники не можуть вести нормально господарську діяльність за 1%, без підтримки облгазів постачальники газу для побутових споживачів узагалі нежиттєздатні, не кажучи про сервіс, сучасну техніку, контакт-центри.

Європейська вартість газу та неєвропейські підходів до встановлення тарифів на його розподіл

Є дуже цікава відмінність між нашим ринком газу та європейськими. Це легко можна побачити, якщо порівняти оптові ціни на газ і тариф на його розподіл у нас і в європейських країнах. Так от, оптові ціни на газ як товар у Європі і Україні майже зрівнялися, а в деяких країнах ціни на газ навіть нижчі, ніж у нас.

А от тарифи на розподіл газу в Європі і Україні непорівнянні. В Україні досі тарифи в 5–6, а то і в 10 разів нижчі. Тобто при порівнянних цінах на газ європейські оператори розподільних мереж мають набагато вищі тарифи, тож можуть спрямовувати набагато більше коштів на підтримку мереж у надійному робочому стані, на ремонти та оновлення обладнання. В Україні ринок газу для одних учасників ринку будується за рахунок інших учасників — споживачів і операторів ГРМ. У результаті споживачі газу в Україні сплачують європейську ціну за газ, але не отримують відповідного рівня сервісу і безпеки транспортування газу.

Яка ж відмінність у підходах до формування тарифів в Європі та Україні? В Європі це прозора система тарифоутворення на базі багаторічного бенчмаркінгу при використанні RAB-регулювання, або врахування обґрунтованих витрат при системі "витрати+". Що відбувається в Україні? Через те, що роздрібна ціна на газ у нас включає надзвичайно великі оптові ціни, фінансування газорозподільних мереж відбувається за залишковим принципом, навіть у системі "витрати+" плюс уже відкинули, не кажучи про багаторічні RAB-тарифи. Через це вже не перший рік маємо хронічну збитковість газорозподільних компаній. У зв'язку з цим виникає питання безпеки в газовій галузі.

Для розуміння стану компаній наведу лише одну просту цифру — середній вік автомобілів у газорозподільних компаніях становить 20 років. Це середній, а не максимальний — частина з цих авто, які необхідні для екстрених ремонтів, узагалі не їздить. Хронічний дефіцит інвестицій призводить до зростання ймовірності того, що до 2020 р. доведеться взагалі забути про газовий ринок через знищення транспортної інфраструктури. Щоб уникнути цього, зараз необхідно ухвалити термінові рішення, які дозволять залучити критично важливі інвестиції, що стабілізують газорозподільну систему, убезпечать її від руйнування. Необхідно, щоб усі, зокрема і в уряді, зрозуміли, що оператор газорозподільних мереж перш за все займається не бізнесом, не зароблянням прибутку, а задоволенням загальносуспільних потреб, сервісними функціями для всіх учасників газового ринку. Аварійно-диспетчерська і метрологічні служби, клієнтський сервіс, підключення нових об'єктів, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, підтримка інформаційних систем — це все щоденна робота газовиків, це все складає сервіс для споживачів, і стосунку до заробляння грошей наведені вище функції не мають.

Про статус газорозподільних мереж і платність їх використання

Незалежно від того, як зміниться статус власності газорозподільних мереж, вони залишаться природною монополією. Юридична сторона цього питання парадоксальна — про платність мереж ані слова немає в жодному законодавчому документі. У Законі "Про ринок природного газу", на який усі посилаються, є норма про те, що державні газорозподільні системи не можуть перебувати в безоплатному користуванні в оператора. Тобто потрібно буде виділити з газорозподільної системи саме державну частину. Але газорозподільна система — це весь комплекс трубопроводів, споруд на них, починаючи від ГРС і закінчуючи лічильником у споживача. Будинкові вводи, вуличні газопроводи, частина ШРП, частина ГРП — все це має різні форми власності. Іншими словами, цілісної газорозподільної системи у власності держави немає. Якщо кожен власник своєї ділянки мережі заведе на ній окремого оператора для обслуговування — а експлуатувати мережі може тільки оператор ГРМ, який має відповідну ліцензію НКРЕКП, — доведеться на кожній такій "суверенній" ділянці встановлювати вузли обліку.

З огляду на єралаш із власністю (а в розподільних мережах окремі ділянки належать або державі, або приватним особам, кооперативам, розподільним компаніям, або перебувають у комунальній власності, а майже третина взагалі "безхазяйні") у нас уся країна покриється вузлами обліку, на які треба ще знайти кошти, а це недешево. І всі ці витрати на поділ між власниками і облік буде потрібно включити в тариф, який оплатить споживач газу. Чи потрібно це? Чи стане ситуація кращою порівняно із сьогоднішньою, коли всі труби всіх власників перебувають на балансі оператора, який їх обслуговує, відповідає за їх стан і роботу, виходячи з установленого тарифу?

Ще один нюанс — плата за використання мереж для компаній-операторів ГРМ. Тут усе просто. Запровадження такої плати призведе до зростання тарифу. І знову ж таки, платити за це доведеться споживачеві. Ми запрошуємо всі зацікавлені сторони, експертів, аби більш детально розібратися в нюансах статусу власності та платності на круглих столах, у рамках публічних обговорень. Потрібно знайти найкраще рішення для країни і розставити крапки над "і".

Джерело: